ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Про "Енциклопедію університету"
«Енциклопедія Київського університету» – науково-довідкове видання, яке має на меті всебічно охопити та інформаційно представити за персоналійним та тематичним принципами історію Київського університету від часу заснування Університету Св. Володимира до сьогодні – уже як Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Концепція «Енциклопедії Київського університету» є унікальною, оскільки вона передбачає висвітлення різнобічних аспектів його діяльності.
детальніше ...
Підготовка «Енциклопедії Київського університету» здійснювалася за ініціативи та всебічної підтримки ректора університету акад. Л.В. Губерського та за безпосереднього керівництва першого проректора проф. О.К. Закусила, проректорів з наукової роботи В.І. Григорука та С.А. Вижви, набувши під орудою останнього завершення в нинішній інтернет-версії.

Спершу передбачалося здійснити друковане видання енциклопедії. Концептуальні засади проекту були розроблені на базі Центру українознавства науковцями університету – В. І. Сергійчуком, С.І. Обушним, С.Р. Кагамлик, К.А. Кобченко та І.К. Патриляком. Підготовка матеріалів до «Енциклопедії Київського університету» відбувалася у декілька етапів, приурочених до ювілейних дат Університету: 170-річчя (2004 р.), 175-річчя (2009 р.), 180-річчя (2014 р.).

При підготовці статей до «Енциклопедії Київського університету» упорядники використовували існуючі історичні праці та словникові видання з історії університету, передовсім видані за редакцією проф. В.С. Іконнікова до 50-річчя Університету Св. Володимира в 1884 р. «Биографический словарь профессоров и преподавателей Университета Св. Владимира (1834-1884)» (К., 1884) та «Историко-статистические записки об ученых и учебно-вспомогательных учреждениях Императорского Университета Св. Владимира» (К., 1884).

Звичайно, реалізація такого задуму потребувала наполегливої праці понад 3 тис. авторів-упорядників з усіх підрозділів університету. Особливо хочеться відзначити ґрунтовність, сумлінність та фаховий підхід до укладання статей представників історичного, філософського, геологічного, географічного та біологічного факультетів, Інститутів журналістики, міжнародних відносин та філології, Астрономічної обсерваторії, Ботанічного саду, Наукової бібліотеки ім. М. Максимовича. Значну допомогу при підготовці енциклопедії надали Рада ветеранів війни та праці та Архів університету.

Останній етап підготовки «Енциклопедії» реалізовувався у 2013–14 рр. і став завершальним для її оприлюднення в електронному форматі, що стало можливим завдяки участі співробітника НДЧ О. Данилова, с. н. с. Центру українознавства філософського факультету О. Мостяєва, керівника сектору інформаційного забезпечення відділу інформаційних досліджень та зв’язків з громадськістю Н. Коротенко.

Усвідомлюючи, що успішне здійснення такого складного та масштабного проекту потребує часу, випробування життям, допомоги та співпраці всіх науковців університету, зацікавлених у створенні «Енциклопедії Київського університету», упорядники електронної версії закликають усіх колег до співпраці шляхом уважного прочитання статей енциклопедії та надсилання доповнень та виправлень, які можна вносити у вікно «Коментарі» під статтями про співробітників або у розділ «Зворотний зв’язок» у пункті меню в нижній частині сайту «Енциклопедії Київського університету».

Творимо та відтворюємо історію нашого Університету разом!

Про Київський національний університет
Київський національний університет імені Тараса Шевченка – один із найстаріших і найпотужніших вищих навчальних закладів України.
Детальніше


8 листопада 1833 р. рос. імператор Микола І підтримав подання Міністра нар. освіти графа С. Уварова про засн. на базі перенесеного до Києва пол. Кременецького ліцею, Імп. ун-ту св. Володимира. 25 грудня 1833 р. цар затвердив проект статуту й штати Київ. ун-ту. 15 липня 1834 р., в день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира, відбулося урочисте відкриття ун-ту. Осн. роботу з підготовки урочистостей взяв на себе проф. всесвітньої історії Харків. ун-ту В.Цих, який тимчасово виконував обов’язки кер. київ. вишу до призначення ректора. 18 жовтня 1834 р. на посаді першого ректора ун-ту св. Володимира наказом імператора було затверджено 30-річного проф. ботаніки Моск. ун-ту, видатного вченого-енциклопедиста М.Максимовича. 28 серпня 1834 р. в Київ. ун-ті розпочалися заняття. На перший курс зарахували 62 студ. (з них – 34 католики і 28 православних). У 1834-1835 навч. р. в ун-ті було відкрито лише філософ. ф-т, який складався з двох відділень – історико-філолог. та фіз.-мат. У 1835 р. розпочалися заняття на юрид., а в 1841 р. – на мед. ф-ті, створеному на базі мед. ф-ту ліквідованого Віленського ун-ту. Серйозною проблемою для ун-ту на початку роботи була відсутність власного приміщення.

Відтак, керівництво вишу мусило протягом перших восьми років орендувати декілька приватних будівель зовсім не пристосованих для навч. процесу. Заняття, зокрема, відбувалися у двоповерховому будинку капітана Корта, що містився біля так званого «Провалля» на Печерську. 31 липня 1837 р. розпочалося будівництво гол. навч. корпусу Київ. ун-ту. Автором проекту ун-тської будівлі став проф. архітектури С.-Пб. Академії мистецтв В.Беретті. Під його безпосереднім кер. на околиці “Старого Києва» було зведено в стилі рос. класицизму ун-тський корпус. Поряд з яким проф. Е.Траутфеттер заклав ботанічний сад. Перехід ун-ту до власного великого приміщення і прийняття в 1842 р. нового ун-тського статуту дозволили серйозно розбудувати каф. систему, збільшивши кількість каф. з 20 до 37. Всупереч бажанням імп. уряду перетворити Київ. ун-т на форпост рос. самодержавства, у його стінах завжди жили і розвивалися прогресивні ідеї, базовані на найкращих зразках світової гуманіст. думки.

Протягом 1830-1860-х рр. Київ. ун-т був одним із центрів польськ. нац.-дем. руху, а в 1845-1847 рр. в ун-ті розгорнуло свою діяльність Кирило-Мефодіївське братство. Засн. і автор програмних творів братства видатний історик М.Костомаров очолював ун-тську каф. Рос. історії, а ідейний натхненник кирило-мефодіївців, геніальний поет Т.Шевченко працював співроб. Археограф. комісії, яка знаходилася в ун-тському будинку, одночасно перебуваючи на посаді вчителя малювання ун-ту. З Київ. ун-том тісно пов’язаний укр. громадівський рух, більшість діячів якого були виклад. і студ. ун-ту. Після проведення в Рос. імперії ліберальних реформ 1860-х рр. і запровадження у 1863 р. нового ун-тського статуту в Київ. ун-ті відбулося посилення наук.-пед. діяльності. В цей час було розширено автономні права вишу, відкрито 15 нових каф. (чисельність яких зросла з 37 до 52), збільшено кількість виклад. і студ. На роботу до Києва запросили 90 нових виклад. з рос. і європ. ун-тів, на каф. почали залишати талановитих студ. для підготовки до проф. звань. Завдяки реформам Київ. ун-т до кінця ХІХ ст. перетворився на потужний навч.-освітній центр загальноєвроп. значення. Чисельність студ. у 1830-1840-х рр., в середньому, становила 500 осіб (переважно поляків), 1883 р. – 1700 (гол. чином українців і росіян), 1913 р. – 5000 студ. На цей час в ун-ті працювало 160 проф. та доц. При ун-ті налічувалося 45 навч.-допоміжних установ: 2 бібліотеки (наук. і студ.), 2 обсерваторії (астроном. і метеоролог.), бот. сад, 4 ф-тські клініки, 3 госпітальні клініки, 2 клінічні відділення при міській лікарні, анатом. театр, 9 лаб. і 21 кабінет. Поряд з повсякденною роботою на каф. і в аудиторіях виклад. та студ. ун-ту були організаторами й активними учасниками низки всесвітньо відомих наук. тов-в: дослідників природи, хірург., фіз.-мат., хім., іст. (Нестора-літописця) тощо. Наук. діяльність проф. ун-ту відбувалася в тісному контакті із зарубіжними наук. центрами та видатними вченими світу.

Широко практикувалися закордонні наук. відрядження, публікації праць в іноземних журналах тощо. Однією з форм культурних зв’язків було обрання видатних учених і діячів культури почесними членами ун-ту. Це зокрема: медик М.Петтенкофер, історик Л.фон Ранке, письменник І.Тургенєв, хімік Д.Мендєлєєв, мікробіолог І.Мечніков та ін. Під час першої рос. революції укр. інтелігенція підняла проблему україніз. вищої освіти в регіоні. 20 квітня 1906 р. представники укр. громадянства м. Чернігова (Д.Яворський, М.Коцюбинський, М.Федченко, Л.Шрамченко та ін.) поставили питання про відкриття в Київ. ун-ті каф.: “укр. мови, л-ри, іст., етнограф. і права звичаєвого, з викладами тих предметів на укр. же мові». 22 травня 1906 р. проф. В.Перетц і Г.Павлуцький підписали подання до деканату іст.-філолог. ф-ту у якому обґрунтували необхідність відкриття україноз. каф. На підтримку засн. україноз. каф. у Київ. ун-ті виступили укр. громадські та культурні діячі – І.Липа, С.Петлюра, Д.Дорошенко, Б.Грінченко, О.Лотоцький, М.Грушевський, С.Єфремов та ін. 27 листопада 1906 р. студ.-українці передали до Ради ун-ту заяву з проханням відкрити україноз. каф. Під заявою поставили свої підписи 1430 студ. Однак різко проти цієї ідеї виступив ректор М.Цитович, реакційно налаштована частина професури й кер. імп. Мін-ва нар. освіти. За власною ініціативою, проф. А.Лобода й В.Перетц у 1907 р. розпочали викладання в ун-ті укр. літ-ри, однак невдовзі “крамольний експеримент» було заборонено. Перша світова війна серйозно дезорганізувала освітній процес. Чимало студ. опинилися в діючій армії, мед. клініки ун-ту були перетворені на військові шпиталі, а частина лаб., у зв’язку із можливою загрозою окупації Києва нім. та австр.-угор. військами, евакуйована в глиб імперії до м. Саратова. Тільки восени 1916 р., після стабілізації фронту, ун-т повернувся до Києва. Переїзди завдали серйозних збитків лаб., кабінетам і муз. колекціям ун-ту. У такому стані Київ. ун-т застав добу революцій, які в Україні вилилися в боротьбу за культурне та нац. відродження і створення власної незалежної держави. Після ліквідації самодержавства, наполегливі вимоги укр. студ. і виклад. пов’язані з відкриттям україноз. каф. і запровадженням укр. мови викладання, змусили нову владу в Петрограді піти на окремі поступки. 27 червня 1917 р. Мін-во нар. освіти розробило положення про відкриття в ун-ті св. Володимира чотирьох україноз. каф.: укр. мови, літ-ри, іст. та іст. західно-руського права. 5 вересня 1917 р. відповідне подання мін-во спрямувало Тимчасовому урядові. 19 вересня 1917 р. уряд прийняв постанову про створення вище перерахованих каф. у Київ. ун-ті. 30 вересня 1917 р. кер. ун-ту розпорядилося протягом трьох місяців провести підготовчу роботу й конкурс на заміщення посад для україноз. каф. Однак у січні 1918 р., коли минув тримісячний термін, політичні події, що розгорнулися в Україні, відтіснили на задній план академічні проблеми. Зі створенням в Києві Центральної Ради у березні 1917 р., десятки виклад. і сотні студ. ун-ту взяли якнайактивнішу участь у боротьбі за незалежність Батьківщини. Найбільш героїчною сторінкою цих самостійницьких змагань став подвиг студентів, здійснений під Крутами. На початку січня 1918 р., на заклик лідерів УНР понад 300 київських студ. і гімназистів об’єдналися в студентський курінь. Перша сотня добровольців (130 осіб), під командуванням сотника-студента Омельченка, вела важкі оборонні бої захищаючи 29 січня 1918 р. важливий залізничний вузол – станцію Крути на Чернігівщині і стримуючи наступ рос. більшовицьких частин на Київ. У трагічному бою під Крутами студенти втратили 12 чоловік убитими і 40 пораненими, 27 полонених студентів були закатовані червоногвардійцями. У період існування Укр. держ. Гетьмана П.Скоропадського ун-т св. Володимира отримав офіційний статус рос. ун-ту Києва. Поряд з ним у липні 1918 р. було створено Київ. укр. держ. ун-т. Після зайняття Києва більшовиками у лютому 1919 р. обидва ун-ти об’єднали в один Київ. ун-т. Остаточне встановлення рад. влади в Україні у 1920 р. позначилося широкомасштабними реформами у сфері освіти спрямованими на професіоналізацію вищої школи, ліквідацію суто теоретичної підготовки, розширення мережі та структури вишів. Оригінальна система вищої освіти створена впродовж 1920-х рр. в УСРР спиралася на т. зв. “матеріальний» підхід, що передбачав винятково практичну підготовку фахівців з чіткою професійною спрямованістю. Відтак, у 1920 р. Київ. ун-т (поряд з іншими ун-тами України) було розформовано. На базі мед. ф-ту організували окремий Мед. ін-тут, юрид. ф-т – передали Ін-тові нар. госп., з іст.-філолог., фіз.-мат.-природн. ф-тів, Київ. учительського ін-ту та Київ. вищих жіночих курсів створили Вищий ін-тут нар. освіти ім. М.Драгоманова (з 1926 р. – Київ. ін-тут нар. освіти). Завдяки цим змінам вища освіта стала доступною для найбідніших верств населення, вуз було повністю україніз. (українці становили понад 65% студентів), протягом короткого проміжку часу вдалося підготувати значну кількість кадрів для освітньої галузі й народного господарства. З іншого боку, реорганізація ун-ту призвела до розпорошення наукових сил, зниження рівня підготовки спеціалістів та скорочення фундаментальних досліджень. 1 січня 1933 р. в Україні поновили роботу ун-тів, серед яких був і Київ. держ. ун-т. У 1934 р. відзначався 100-річний ювілей ун-ту, що сприяло поліпшенню його навч. і наук. роботи. У складі ун-ту створювалися нові ф-ти. На 1938 р. їх було вже вісім: фіз.-мат., іст., філол., хім., геол.-геогр., біол., юрид. та інозем. мов. У березні 1939 р., на честь 125-річчя з дня народження Т.Шевченка, Президія Верховної Ради СРСР присвоїла його ім’я Київ. держ. ун-ту. З 1935 р. ун-т започаткував серійне видання “Наукових записок», яких протягом п’яти років вийшло 15 вип. Поряд з ними в ун-ті видавалися “Праці науково-дослідного інституту біології», “Праці зоологічного музею», “Аннали Київської астрономічної обсерваторії». У 1939 р. ун-тові передали Канівський біогеографічний заповідник, що став наук.-експер. та навч. базою для природ. ф-тів. Наступного року було зведено новий навчальний корпус, в якому розмістилися гуманіст. ф-ти (сьогодні – корпус Наукової бібліотеки імені М. Максимовича). Важкого удару ун-ту протягом 1930-1940-х рр. завдали масові репресії викладачів і студентів. Серед репресованих викладачів були вчені світового масштабу – професори М.Кравчук, М.Зеров, С.Єфремов, О.Гермайзе, А.Кримський та багато ін. Однак, попри ідеологічні обмеження та репресії, напередодні Другої світової війни Київ. ун-т був одним із найпотужніших вищих навч. закладів СРСР і посідав третє місце серед рад. ун-тів. У ньому навчалося 4 тис. студ. На 52 каф. працювало понад 300 проф., доц.., виклад., з яких було 8 академіків і 6 член-кор. АН УРСР, 24 д-ри., 65 канд. наук. Через асп-ру. ун-т готував кадри молодих спеціалістів вищої кваліфікації із 43 спеціальностей. На початку нім.-рад. війни, влітку 1941 р., Київ. ун-т пережив другу в своїй історії евакуацію. Більшість студ. пішли на фронт, а значна частина викладачів і головне ун-тське майно були вивезені до казахстан. м. Кизил-Орди, де частина студ. і виклад. навчалися та працювали разом з колегами із Харків. Держ. ун-ту в складі Об’єднаного укр. держ. ун-ту. Одночасно з цим мали місце спроби налагодити роботу ун-ту і в окупованому нацистами Києві, однак невдовзі гітлерівці зачинили ун-т, багатьох викладачів репресували, а студентів забрали на примусові роботи до рейху. Під час боїв за Київ у жовтні-листопаді 1943 р. ун-т зазнав непоправних руйнувань і втрат. Було серйозно пошкоджено головний навчальний корпус, розграбовано гітлерівцями б-ку, музейні колекції, лабораторії. Тільки вартість втраченого лаб. обладнання сягнула 50 млн. крб. Незважаючи на колосальні збитки, впродовж повоєнних десятиліть головному вишу України вдалося не лише відновити втрачений потенціал, але й серйозно його посилити.

Одразу ж після визволення Києва почалося відродження ун-ту. Студенти та викладачі своїми власними силами відбудували гуманіст. та хім. корпуси, і вже 15 січня 1944 р. відновилися заняття на старших курсах, а з 1 лютого – і на першому. Влітку 1944 р. із Кзил-Орди повернулася київ. група Об’єднаного укр. держ. ун-ту в складі 146 студ., 3 проф., 7 доц. і 11 викл. У 1944-1945 навчальному р. до ун-ту було зараховано майже 1,5 тис. юнаків і дівчат, а через рік до них приєдналося ще 2 тис. студ. Вдалося відновити роботу 80 каф., на яких працювало 290 проф., доц. і викл. У 1946 р. в ун-ті налічувалося понад 3800 сту., було 357 проф. і викл. На кінець 1940-х рр. ун-т за обсягом роботи досягнув довоєнного рівня. Особливо швидко почав розвиватися ун-т у 1950-х рр. До 1958 р. в Київ. держ ун-ті вже діяло 11 ф-тів і навчалося близько 10 тис. студ. Протягом 1959-84 рр. ун-т підготував 70 тис. фахівців для різних галузей нар. госп., науки, освіти і культури. За роки існування Київ. ун-ту в ньому працювали сотні видатних науковців серед яких – історики й філологи: М. Максимович, В. Цих, Ф. Домбровський, І. Нейкірх, М. Костомаров, П. Павлов, В. Антонович, В. Іконніков, І. Лучицький, М. Драгоманов, В. Перетц, М. Довнар-Запольський, М. Дашкевич, А. Лобода, Ф. Вовк, Ф. Фортинський, Ю. Кулаковський, С. Єфремов, А. Кримський, О. Гермайзе, Є. Тарле, Н. Полонська-Василенко, О. Оглоблін; філософи: О. Новицький, О. Гіляров, Г. Челпанов, В. Шинкарук; юристи: К. Неволін, М. Іванішев, М. Владимирський-Буданов, О. Кістяківський; економісти: Г. Сидоренко, М. Зібер, М. Яснопольський, П. Кованько; математики та механіки: І. Рахманінов, М. Ващенко-Захарченко, П. Ромер, В. Єрмаков, Д. Граве, О. Шмідт, Б. Букрєєв, Г. Пфейфер, Г. Суслов, П. Воронець, М. Боголюбов; фізики: М. Авенаріус, М. Шіллер, Й. Косоногов; хіміки: Г.Фонберг, М. Бунге, С. Реформатський, А. Бабко, А. Голуб, А. Пилипенко, А. Кіпріяно; геологи: К. Феофілактов, В. Чирвинський, М. Андрусов, П. Тутковський, В. Тарасенко; ботаніки: В. Бессер, Е. Траутфеттер, О. Рогович, І. Шмальгаузен, С. Навашин, К. Пурієвич, О. Фомін, Й. Баранецький, М. Холодний, Н. Корнюшенко, Д. Зеров, О. Липа; зоологи: К. Кесслер, О. Ковалевський, О. Северцов, О. Коротнєв, С. Кушакевич, Л. Шелюжко, Б. Мазурмович; біохімік О. Палладін; медики: В. Караваєв, О. Вальтер, В. Бец, М. Скліфосовський, Ф. Яновський, В. Образцов, В. Чаговець, М. Стражеско та інші визначні вчені. У різні часи Київ. ун-т очолювали ректори: М. Максимович (1834-1835), В. Цих (1836-1837), К. Неволін (1837-1843), В. Федоров (1843-1847), Е. Траутфеттер (1847-1859), М. Бунге (1859-1862; 1871-1875; 1878-1880), М. Іванішев (1862-1865), К. Мітюков (1865), О. Матвєєв (1865-1871; 1875-1878), К. Феофілактов (1880-1881), І. Рахманінов (1881-1883), М. Рененкампф (1883-1890), Ф. Фортинський (1890-1902), М. Бобрицький (1903-1905), М. Цитович (1905-1917), Г. Де-Метц (1917), О. Садовень (1917-1918), Є. Спекторський (1918-1919), Д. Мельников (1933-1934), М. Кушнарьов (1935-1936), Ф. Зюльков (1936), І. Давидов (1937), М. Чупис (1937-1938), О. Русько (1938-1944), К. Штепа (1941-1942, в окупованому Києві), В. Бондарчук (1944-1951), О. Голик (1951-1955), І. Швець (1955-1969), М. Білий (1970-1985), В.Скопенко (1985-2008). З 2008 р. Київ. ун-т очолює ректор Л.Губерський, академік НАН України та АПН України, д-р філос. наук, проф.

Сьогодні на 16 ф-тах і в 7 навч. ін.-тах ун-ту ведеться підготовка за 75 спеціальностями та 157 спеціалізаціями на яких навчається майже 26 тис. студ. В ун-ті працює понад 3 тис. фахівців, 83% з яких мають вчені ступені й наук. звання, серед них – 30 академіків і член-кор. НАН України та галузевих держ. академій наук, 525 проф. і понад 1294 доц. та канд. наук. При ун-ті функціонує Центр забезпечення та підготовки іноземних громадян, 2 коледжі, Український фіз.-мат. ліцей. За свою історію Київ. ун-т підготував 230 тис. фахівців, з яких 33 тис. стали канд. і д-рів. наук. Київ. ун-т є важливим центром підготовки й атестації наук.-пед. кадрів вищої кваліфікації. В ун-ті працює 45 спец. рад для захисту д-рські. і канд. дис., на яких захищаються праці за 124 наук. спеціальностями. При Київ. ун-ті є низка допоміжних закладів: Астроном. обсерват., Кримська астроном. обсерват., Ботаніч. сад імені академіка О. Фоміна, Наукова б-ка імені М. Максимовича, Канівський заповідник, наук.-досл. ін.-т фізіології, лабораторії, видавничо-поліграфічний та інформ.-обчислювальний центр, центр українознавства тощо. Л-ра: Биографический словарь профессоров и преподавателей имп. Университета Св. Владимира (1834–1884) / Под ред. В.С. Иконникова. К., 1884; Владимирский-Буданов М. История имп. университета Св. Владимира. В 2-х т. К., 1884; Історія Київського університету, 1834–1959 / За ред. О.З. Жмудського. К., 1959; З іменем Святого Володимира. Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників. У 2-х кн. Упорядники: В.І. Ульяновський, В.А. Короткий. К., 1994; Alma Mater. Університет Св. Володимира напередодні та в добу Української революції 1917–1920. Матеріали, документи, спогади. В 2-х кн. Упорядники: В.І. Ульяновський, В.А. Короткий. К., 2000; Нариси історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка / В.В. Різун, М.С. Тимошик, А.Є. Конверський та ін. К., 2004.; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Імена славних сучасників. К., 2004. В.Ф. Колесник, І.К. Патриляк

Ректори Київського університету та КІНО

Наукові школи

Геоінформатики наукова школа
Засновано: 2008 р.
Економіко-філософських проблем історії економічних учень, макро- та мікроекономіки наукова школа
Засновано: 2006 р.
Фінансової політики держави та механізму її реалізації в Україні наукова школа
Засновано: 2000 р.
Українознавства наукова школа Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Засновано: 2000 р.
Методології та організації статистики, обліку, аналізу і аудиту в умовах їх стандартизації і гармонізації наукова школа
Засновано: 1994 р.
Журналістикознавства та теорії масової комунікації наукова школа
Засновано: 1990 р.
Досліджень та формування інноваційно-інвестиційної політики та системи менеджменту її реалізації наукова школа
Засновано: 1990 р.
Сейсмоакустики наукова школа
Засновано: 1990 р.
Фізичне матеріалознавство неоднорідних систем наукова школа
Засновано: 1988 р.
Спеціальне конструкторське бюро «Спектр»
Засновано: 1986 р.
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 Наступна Всі

Інститути, факультети

Коледжі, ліцеї

Загальноуніверси- тетські інституції

Адміністративні та фінансові підрозділи

Громадські об’єднання

Тематичні розділи