ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Головний навчальний корпус Головний навчальний корпус

Головний і найстаріший корпус університету, відомий як «Червоний корпус», розташований у центрі Києва на вулиці Володимирській, 60. Пам’ятка історії та архітектури, споруджена у стилі російського класицизму у 1837–43 рр. за проектом італійського архітектора Вікентія (Вінченцо) Беретті. Заняття у недобудованому корпусі розпочались 1842 р., але через смерть у тому ж році В. Беретті добудову завершив його син О. Беретті. До того, в перші роки існування Київського університету, було найнято спочатку три, а потім сім приватних будинків на Печерську. Для бібліотеки і колекцій були найняті комори та сараї, для ботанічного саду – горóд. Корпус збудовано у вигляді споруди палацового типу з прилеглими по боках замкненими дворами, проїзд на які з боку вул. Володимирської відмічено брамами з лучковими перемичками у цегляній огорожі, оформленій дощаним рустом. Будівля університету являє собою монументальний замкнений квадрат з довжиною фасаду 145,68 м. Всередині будівлі знаходиться великий внутрішній дворик. Під час проектування архітектору Беретті не було відомо, з якого боку корпусу буде прокладена вулиця Володимирська. Тому він зробив університетську будівлю презентабельною як зі східного (сучасний університетській фасад на вулиці Володимирській), так і з західного боку (зі сторони сучасного Ботанічного саду). Будівля має 4 поверхи, з боку головного фасаду – 3, з яких у верхньому розміщено актову залу, залу Вченої ради та Зоологічний музей. У перекриттях приміщень використані різноманітні склепінні конструкції, частіше хрестові та півциркульні. В архітектурі будівлі широко застосований метал (чавунні капітелі колон, ліхтарі, встановлені перед портиком на високих п'єдесталах, перила сходів тощо). Свого часу в Червоному корпусі у напівкруглих фасадах знаходилися католицький університетський костел (північна частина будівлі, закритий після польського повстання 1863, тепер там Музей Історії Київського університету, відкритий 1978) та православна університетська домова церква в ім’я Св. Володимира (південна частина будівлі, закрита 1920, тепер там розміщено Мистецький салон). На четвертому поверсі Червоного корпусу колись знаходилися студентські гуртожитки (так звані «студентські камери») (розформовані у 1858), кімнати для навчання в позаурочний час, студентська бібліотека, квартири та кабінети викладачів, університетський карцер для студентів. Університетська їдальня спочатку розміщувалася на другому поверсі. На першому, другому та третіх поверхах розмішувалися музеї, кабінети, архів, квартири для службовців, бібліотека. Існує декілька версій щодо вибору червоного кольору корпусу. Найбільш поширена та, що встановлює зв’язок з колористикою ордена Св. Володимира і відповідно його стрічки (червоний колір стін, чорний – окремих архітектурних деталей). Девіз ордена «Користь, честь і слава» свого часу був девізом ун-ту. Перше пофарбування будівлі було невдалим – сірувато-помаранчевим. 1843 р. університет пофарбовано за зразком архітектора Щедріна – відповідно до імператорського рішення надати йому таке ж забарвлення, що на той час мав Зимовий Палац у Петербурзі. З того часу корпус мав колір, близький до сучасного. В 1935 році була спроба замінити червоний колір будинку на «абрикосовий» (як і корпуси бібліотеки та гуманітарних факультетів), але від цієї ідеї відмовились 1941 р. через втрату монументальності його образу. Під час евакуації Київського університету до Саратова (1915–16) в Червоному корпусі дислокувалася військова частина російської армії. У 1920 Київський університет було перетворено на Вищий інститут народної освіти ім. Драгоманова (1920–1924), потім – Київський інститут народної освіти (1924–1932), які також розміщувалися у червоному корпусі. Будівля Київського університету частково постраждала від пожежі 1932 р. – було знищено дах і дерев'яні склепіння над аванзалом та актовим залом. В результаті відбудови циліндричне склепіння над аванзалом було змінено пологим, трицентрового обрису. В 1941–1943 у Червоному корпусі існував так званий націонал-соціалістичний Київський університет. Відступаючими німецькими військами корпус був спалений в ніч на 6 листопада 1943 р. – його стіни, перекриття, сходи і карнизи зазнали суттєвого руйнування. Проект відновлення та реконструкції складений під керівництвом П. Альошина у 1944–45, відновлювальні та реставраційні роботи будівлі остаточно завершено 1954. Попередній характер архітектури зберігся, однак було враховано деякі нові вимоги: в західній частині до центрального виступу дворового фасаду додано дві сходові клітки; у фризі фасаду, зверненого на Ботанічний сад, зроблено віконні прорізи для освітлення приміщень заново запроектованого четвертого поверху. Також в інтер'єрі аванзалу відбудовано трицентрове склепіння. В аудиторії під бібліотечним залом пологі хрестові склепіння замінено плоским залізобетонним перекриттям. Застосування залізобетону дало можливість замінити важку залізоцегляну конструкцію тримаршових сходів у південній та північній частині корпусу, а також виконати вогнетривке склеписте перекриття над парадними сходами з незначними відхиленнями від його первісної форми. З того часу зовнішній вигляд корпусу суттєво не змінювався. У 1964 А. Горська в співавторстві з П. Заливахою, Л. Семикіною, Г. Севрук та Г. Зубченко створили у вестибюлі Червоного корпусу вітраж «Шевченко. Мати». Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, і вітраж був знищений адміністрацією університету. А. Горську і Л. Семикіну через це виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили. Наприкінці 1970-х рр. вестибюль прикрасили вітражі, виконані творчою групою художників-монументалістів під керівництвом В. Зарецького. 2000–02 під керівництвом арх. Ю. Мельничука здійснено оновлення інтер'єрів центральних парадних приміщень – вестибюля, сходової клітки, фойє, актової зали і зали засідань. У вестибюлі та на сходах зроблено нове гранітне покриття. Розписи у вестибюлі виконав худ. П. Басанець. На фасаді Червоного корпусу встановлені пам’ятні дошки і знаки: українському поету і художнику Т. Шевченку, ім'я якого носить Київський університет; першому ректору Київського університету проф. М. Максимовичу; історику і державному діячу М. Грушевському (1886–94 вчився у Київському університеті); вченому і громадському діячу М. Драгоманову (1859–76 вчився і працював в Київському університеті); штабу винищувального батальйону, сформованого влітку 1941 з викладачів, студентів Київського університету; студентам, викладачам Київського університету, які загинули на фронтах ВВВ 1941–45 рр.; М. Боголюбову, вченому, академіку, який працював в ун-ті; а також Вінченцо Беретті – архітектору, будівничому Червоного корпусу. В середині корпусу пам’ятні дошки: біля ауд. 446, де знаходилася геологічна лабораторія, в якій працював у 1902-12 рр. відомий геолог проф. М. Андрусов; біля ауд. 463, де знаходилася мінералогічна лабораторія, в якій у 1845–1901 рр. працював засновник київської школи геологів і петрографів проф. К. Феофілактов; біля ауд. 264, де 24.08.1898 на засіданні Х з'їзду російських природознавців і лікарів проф. С. Навашин зробив повідомлення про відкриття подвійного запилення у квіткових рослин; біля входу до зали Вченої Ради Університету видатному українському композитору М. Лисенку, який навчався у Київському університеті у 1860–1865 рр. У Червоному корпусі нині знаходяться керівний склад Київського університету (ректор, проректори), юридичний, історичний та філософський факультети, розмішено Археологічний, Етнографічний, Зоологічний музеї та Музей Історії Київського університету, а також Культурно-мистецький центр Київського університету, штаб-квартира Спілки ректорів ВНЗ України, прес-центр Київського університету, редакція газети «Київський університет», мистецька галерея «Університет» та ін. Література: Альошин П. Батько i син Береттi (з apxiтектурноϊ спадщини) // Архiтектура Радянськоϊ Украϊни. 1938, № 3, С. 39–48; Бондаренко Р., Федорова Л., Шевченко Л. 527.5. Головний корпус, 1837–43 // Звід пам’яток історії та культури України. Київ. Кн. І, ч. ІІІ. С–Я. К.: Гол. ред. Зводу пам'яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2011. С. 16643–1668; Бутнік-Сіверський Б. С. Архітектор В.І.Беретті в Києві. К., Львів, 1947; Грицай Н.А. Здание Университета им. Т. Г. Шевченко в Киеве: памятник архитектуры ХІХ в. К., 1959; З іменем Святого Володимира, у двох книгах / Короткий В., Ульяновський В. (упоряд.). Кн. 1, К.: «Заповіт», 1994; Закревский Н.В. Летопись и описание города Киева.: В 2-х тт.. М., 1858. Т.2; Иконников В.С. Киев в 1645–1855: Исторический очерк. К., 1904; Киевъ и Университетъ Св. Владиміра при императорѣ Николае І. 1825-1855: с 16 свѣтопечатями и 2 цинкографіями / Ред. О. Фортинскій. К., 1896. С. 61–62; Макаров А. Н. Малая энциклопедия Киевской старины. К., 2002. С.429; Максимович М.А. Кіевъ и его окрестности // Максимович М. Собр. соч. Т.2. К., 1887. С.122–123; Паталєєв О.В. Старий Київ: Зі спогадів Старого Грішника / Упор., вст. ст. прим. Та добір. Іл. О.М.Друг. К., 2008; Шулькевич М. Будівництво університету // Вечірній Київ. – 1979. – 30 березня. С. 3; Щербатюк О. «Червоний корпус» на тлі міського пейзажу // Українознавство: Календар-щорічник. – 2009. – С. 63–73. О. Мостяєв

Альошин Павло Федотович

  • Останні зміни:
28.02.1881- 07.10.1961

Місце народження: м. Київ.
Науковий ступінь: доктор архітектури.
Дійсний чл. Академії архітектури УРСР (1945). Педагог-мистецтвознавець, теоретик архітектури. Протягом 1944-54 керував відбудовою зруйнованого війною голов. корпусу Київ. ун-ту. Брав участь у побудові у 1940 гуманітарного корпусу університету (тепер - Наукова бібліотека ім. М. Максимовча).

Читати далі >



Беретті Вікентій Іванович

  • Останні зміни:
14.07.1781- 18.08.1842

Місце народження: Італія.
Науковий ступінь: академік архітектури.
Архітектор, акад. архітектури, містобудівник, теоретик і педагог архітект. справи, автор проекту гол. корпусу Київського ун-ту.

Читати далі >



Беретті Олександр Вікентійович

  • Останні зміни:
15.04.1816- 01.01.1895

Місце народження: м. Санкт-Петербург.
Науковий ступінь: академік архітектури.
Архітектор, акад. архітектури (1840), екстраордин. проф. Ун-ту св. Володимира (1843-59), син В.І. Беретті, після смерті батька керував завершального етапом буд-ва гол.о корпусу Київ. ун-ту.

Читати далі >




Інститути, факультети

Коледжі, ліцеї

Загальноуніверси- тетські інституції

Адміністративні та фінансові підрозділи

Громадські об’єднання

Тематичні розділи