ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Коптілов Віктор Вікторович

03.07.1930- 19.02.2009

Місце народження: м. Київ.
Науковий ступінь: доктор філологічних наук.
Наукове звання: професор.

1954 закінчив Київ. ун-т, асп-ру. У Київ. ун-ті працював з 1956 – викл., старш. викл., доцент (1965–75), професор (1976–81) філологічного ф-ту. 1964 захистив кандидат дис., 1971 – докт. дис. Вів провідні лекційні курси з сучас. укр. мови (лексика і фразеологія), практ. стилістики, спецкурси та спецсемінари «Вступ до аналізу мови художнього твору», «Теорія і практика художнього перекладу», «Стилістичний аналіз тексту». В них було закладено основи перекладознавства як спеціалізації. Фахівець з укр. та заг. мовознавства, лексикографії, культурології, фундатор укр. школи теорії, історії та практики перекладу. Один з організаторів міжн. співроб-ва в галузі освіти в Київ. ун-ті, а згодом в Секретаріаті ЮНЕСКО. Співпрацював з відомими мовознавцями: однокурсником і побратимом В.М. Русанівським, вчителями й колегами П.П. Плющем, П.Д. Тимошенком, Г.П. Їжакевич, О.С. Мельничуком, М.М. Пілінським, багатьма літераторами, зокрема в бюро комісії з перекладу СПУ, журі з присудження респ. премій ім. М. Рильського, редколегії журн. «Всесвіт». Член НСПУ. Неоціненним є творчий внесок в підготовку перекладознавців для України, Азербайджану, Білорусії, Вірменії, Грузії: кандидат дис. захистили Н.М. Вердзадзе (1971), Л.В. Грицик (1973), А.А. Зейналов (1974), А.Т. Ажнюк (1976), В.Д. Радчук (1980), П.О. Бех (1980) та багато ін. На цій основі (в руслі славістичних ідей Київ. іст.-філологічних школи) сформовано оригінальну наук. школу, яка є продовженням фахової традиції, що зародилася в колі таких перекладачів, як І. Франко, М. Рильський, Г. Кочур, М. Лукаш. З 60-х рр. активно долучився до міжн. співроб-ва в різних його формах: кер. студ. навч.-ознайомчою практикою в Чехословаччині (1967), відрядження (1972–75) викл. до Франції (Венсенський ун-т, Париж); робота заст. декана з міжн. зв’язків (1976–80); кер. літніми курсами укр. мови Київ. ун-ту для вчителів з Канади (1978); кілька років – на чолі пед. секції тов-ва культ. зв’язків з заруб. українцями. 1981–90 – призначений до ЮНЕСКО, де на високих керівних посадах у Секторі освіти Секретаріату ЮНЕСКО (відділ структур, змісту, методів та засобів освіти), гідно представляв Україну та Київ. ун-т. Цей період, насичений напруженою працею, відрядженнями до регіонів Європи, Азії, Африки, Америки. Після виходу на пенсію, з 1990 – професор. Нац. ін-ту сх. мов і цивілізацій (Париж). Останні роки живе в Києві. Не дивлячись на хворобу, продовжує плідно працювати, поєднуючи в своїй невтомній творчості найкращі риси педагога, дослідника, майстра перекладу. Автор понад 300 наук. і наук.-метод. праць. Осн. праці: Актуальні питання українського художнього перекладу. К., 1971; Першотвір і переклад. Роздуми і спостереження. К., 1972; Теорія і практика перекладу. К., 1982; Крилаті вислови в українській літературній мові. К., 1975 (у співавт.); Говоримо українською. Мова і культура. Париж, 1995.

Автор:

Карта місця народження: 
завантаження карти...

  • Останні зміни:
Повернутися до підрозділу >



Інститути, факультети

Коледжі, ліцеї

Загальноуніверси- тетські інституції

Адміністративні та фінансові підрозділи

Громадські об’єднання

Тематичні розділи