ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Інституту філології навчальний корпус Інституту філології навчальний корпус

Відомий також як «Жовтий корпус» університету, він розташований у центрі Києва на бульварі Тараса Шевченка, 14. Пам’ятка архітектури та історії, де містилися Генеральне секретарство освіти УЦР, Міністерства народної освіти УНР і Української Держави, Наркомат освіти УСРР, Всенародна бібліотека України, установи УАН–ВУАН–АН УРСР тощо, навчалися, працювали і проживали відомі діячі науки, освіти, культури, громадсько-політичного і державного життя. Проект будівлі у стилі російського класицизму, складений для Другої гімназії арх. О. Беретті, був затверджений 1844 р., будівлю споруджено у 1847–50 рр. З 1959 року є навчальним корпусом Київського університету імені Тараса Шевченка: спочатку тут були розташовані гуманітарні факультети, об’єднані з 2001 р. в Інститут філології. Побудована в монументальних формах російського класицизму, будівля входить до ансамблю споруд Університету св. Володимира, задуманого арх. В. Беретті. Споруда була спочатку триповерхова на склепінчастих підвалах, цегляна, тинькована, у плані мала форму півкаре, поверненого в глиб кварталу. Початкова симетрична об'ємно-планувальна структура збереглася, має характерну для навчальних закладів коридорну систему планування з розташованими по обидва боки аудиторіями. У центральній частині з боку бульвару влаштовано парадний вестибюль із тримаршовими чавунними сходами та актову залу. У торцях бічних крил розміщені сходові клітки з окремими входами. Коридори перекрито цегляними циліндричними і коробовими склепіннями з розпалубками, над іншими приміщеннями пласкі стелі. Чітко виражена осьова композиція чолового фасаду підкреслена могутнім чотириповерховим об'ємом ризаліту з пласкими пілястрами коринфського ордера й аттиком, який перед революцією був увінчаний чавунним двоголовим орлом – гербом Російської імперії. Тектоніка бічних фасадів рівномірно-ритмічна. В інтер'єрах збереглися чавунні сходи та майданчики з ажурними металевими огорожами. Тепер півкаре закрито з двору двоповерховою будівлею комплексу харчування. Всередині будівлі знаходиться невеликий внутрішній дворик. У ній розміщено Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, центр фольклору і етнографії, а також 14 центрів вивчення мови і літератури ряду народів світу, ранцузько-український центр співпраці у сфері вищої освіти та Інститут Конфуція. У правому крилі першого поверху та у напівпідвальних приміщеннях розташовано ВПЦ «Київський університет». 1851 в будинку розмістилася Друга чоловіча гімназія. У грудні 1851 будівля була тимчасово передана Кадетському корпусу, який містився тут до серпня 1857. До цього часу Друга гімназія одержала інше приміщення (бульв. Т. Шевченка, 18) й у звільненій після Кадетського корпусу споруді розмістилася Перша чоловіча гімназія (з 1911 – Імператорська Олександрівська). Окрім навчальних класів найстарішої київської гімназії з домовою церквою в ім'я св. Миколи Мірлікійського (три кімнати на другому поверсі, вікнами у сад), тут були житлові кімнати пансіонату, канцелярія і квартира попечителя Київського навчального округу, а також квартири вчителів. В 1858–1861 роках у будівлі, в казенній квартирі, жив відомий хірург М. Пирогов, а в 1919 році – перший президент Української АН академік В. Вернадський. В гімназії викладали визначні історики М. Берлінський та М. Костомаров, серед вихованців – художники М. Ге та В. Левандовський, історик М. Закревський, економіст М. Бунге, поет М. Гербель, скульптор П. Забелло, письменники М. Булгаков та К. Паустовський, академіки Є. Тарле та О. Богомолець, нарком освіти А. Луначарський тощо. 20 лютого 1919 постановою колегії народної освіти та пропаганди виконкому Київської ради робітничих депутатів Першу гімназію було закрито. 1917–19 у будинку містилося генеральне секретарство освіти УЦР, Міністерства народної освіти УНР і Української Держави. У листопаді 1918 – лютому 1919 у цьому будинку було проведено десять загальних зборів УАН. 1918–19 в будинку розміщувався колишній архів Київського жандармського управління. 1919–20 в будинку розміщувався Наркомат освіти УСРР. 1919–22 в будинку розміщувалася Головна книжкова палата, у 1922–24 Український науково-дослідний інститут книгознавства. 1920–30 два перші поверхи та частину третього займала Всенародна бібліотека України. З 1919 у будинку містилися різні установи УАН–ВУАН–АН УРСР, зокрема кафедри геології з геологічним кабінетом, інженерних споруджень, а також: 1921–34 Музей (згодом – Кабінет) антропології й етнології ім. Ф. Вовка ВУАН, 1925–34 – Етнографічне товариство (обидва – на третьому поверсі); 1926–27 – Український науково-дослідний геологічний інститут НКО УСРР, тепер Інститут геологічних наук НАНУ; 1934–41, 1944–60 – Інститут історії матеріальної культури ВУАН (тепер – Інститут археології НАНУ); 1935–41, 1944–60 – Науково-дослідний інститут Тараса Шевченка (тепер – Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАНУ; 1936–41, 1944–60 – Інститут історії України АН УРСР (тепер – НАНУ; 1946–49 – Інститут філософії АН УРСР (тепер – НАНУ). Також на третьому поверсі будинку 1934–36 містилися інститути й дирекція Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських науково-дослідних інститутів (ВУАМЛІН). З 1959 у будівлі розміщено гуманітарний корпус Київського державного (тепер – Національний) університету ім. Т. Шевченка. На будівлі Жовтого корпусу встановлено меморіальні дошки видатним діячам науки і культури: українському журналісту, політичному діячу, академіку ВУАН Сергію Єфремову; російському та українському хірургу, анатому і педагогу, члену-кореспонденту Петербурзької АН Миколі Пирогову; українському вченому, політичному, громадському і церковному діячеві, мовознавцю, педагогу, дійсному членові Наукового Товариства імені Тараса Шевченка Івану Огієнку; українському письменнику, публіцисту та суспільному діячеві Володимиру Винниченку; партійному і громадському діячеві, академіку АН УРСР Володимиру Затонському; українському філософу, історику і мовознавцю Дмитру Чижевському; українському громадсько-політичному діячу, ученому і дипломату В’ячеславу Липинському; литовському поету, драматургу та релігійному діячеві Йонасу Мачюлісу Майронісу; українському та російському філософові Миколі Бердяєву. У коридорах будівлі розміщено портретну галерею «Учені-філологи Київського університету». Література: Альошин П. Батько i син Береттi (з apxiтектурноϊ спадщини) // Архітектура Радянської України. 1938, № 3; Макаров А. Н. Малая энциклопедия Киевской старины. К., 2002; Мукан Н. Будинок кольору сонця // Освіта. 2011. № 46–47, 16–23 листопада. С. 16; Осташко Т., Піскова Е., Хромченков В., Шевченко Л. 563.16. Перша чоловіча гімназія, 1847–50 // Звід пам’яток історії та культури України. Київ. Кн. І, ч. ІІІ. С–Я. К.: Гол. ред. Зводу пам'яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2011. С. 1979–1988. О. Мостяєв

Беретті Олександр Вікентійович

  • Останні зміни:
15.04.1816- 01.01.1895

Місце народження: м. Санкт-Петербург.
Науковий ступінь: академік архітектури.
Архітектор, акад. архітектури (1840), екстраордин. проф. Ун-ту св. Володимира (1843-59), син В.І. Беретті, після смерті батька керував завершального етапом буд-ва гол.о корпусу Київ. ун-ту.

Читати далі >




Інститути, факультети

Коледжі, ліцеї

Загальноуніверси- тетські інституції

Адміністративні та фінансові підрозділи

Громадські об’єднання

Тематичні розділи