ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Кизя Лука Єгорович

08.02.1912- 29.12.1974

Місце народження: с. Жихове Чернігівської губернії, тепер Середино-Будського району Сумської області.
Науковий ступінь: кандидат історичних наук.
Наукове звання: доцент.

Закінчив 1940 Чернігів. учит. ін-т, 1948 Київ. пед. ін-т. У Київ. ун-ті 1951–56 старш. викл., доц. каф. історії СРСР. У 1951–56 голова правління Укр. тов-ва культ. зв’язків з закордоном. У 1956–59, 1964–67 заст. міністра вищої та середньої спец. освіти УРСР, у 1961–64 постійний представник УРСР при ООН. У 1959–61, 1967–74 старш. наук. співроб. Ін-ту історії АН УРСР. 1960–61 зав. відділом міжн. організацій та чл. колегії МЗС СРСР, 1961–64 постійний представник УРСР у складі Ради Безпеки ООН. Канд. дис. «Основные вопросы партизанского движения на Украине в период Великой Отечественной войны (1941–1945)» (1966). Надзвичайний і Повноважний посланник ІІ-го класу. У роки ВВв учасник партизанського та підпільного руху, комісар партизанського загону, згодом – з’єднання. Нагороджений орденами Богдана Хмельницького І ст. (04.01.1944), Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора та ін. Автор праць з історії партизанського руху. Осн. праці: Народні месники. К.,1960; Основные вопросы партизанского движения на Украине в период Великой Отечественной войны (1941 – 1945). К.,1965; Ковпак. К., 1973 (у співавт.); Доверие: (О секретаре Ровенского подпольного обкома партии В.А.Бегме). М., 1977. Л-ра: РЕІУ. Т.2. К., 1970; УРЕ. 2-е вид. Т.5. К., 1980; Вчені Інституту Історії України. Вип.1. К., 1998. Арх.: Архів КНУТШ. 1959. Спр.18-пвс. О.Г.Таран Київська історична школа (Київ. іст. школа В.Б. Антоновича, Київ. школа документознавства) – одна з перших укр. наук. інституцій, що займалася дослідженнями укр. історії та її джерел. Виникла довкола ун-ту св. Володимира в руслі характерного для ХІХ ст. явища складання нац. ідейно-політ. доктрин та іст. теорій. Власне, формування укр. іст. науки в Рос. імперії відбулося саме як наслідок викл.-організаційної діяльності В.Б. Антоновича. Школа мала загальноосвітній та дослідницький характер і сповідувала доктрину, побудовану на засадах укр. варіанту європ. демократизму – т. зв. народництво. Етапи формування – 1870-80-ті, коли почалося збирання та публікація іст. джерел. Після їх нагромадження В.Б. Антонович висунув осн. засади школи: а) регіональні дослідження укр. минулого, що мало стати базою для заг. вивчення давньої історії укр. етносу, б) докладне вивчення джерел, в) народ як рушійна сила укр. іст. процесу. Серед учнів, як працювали у такому напрямку, були М.П. Дашкевич, П.В. Голубовський, Н.В. Молчановський, Д.І. Багалій, О.М. Андріяшев, І.А. Линниченко та ін. Наступне покоління дослідників – М.С. Грушевський, В.М. Доманицький, В.Н. Вовк-Карачевський, Л.П. Добровольский та ін. дослідили регіони, києворуський та литовський періоди і поступово розширили хронологічне і тематичне коло досліджень. Наприкінці ХІХ ст. виникли сумніви у доцільності позитивістських досліджень, намітилися інші розбіжності. Учні В.Б. Антоновича, які працювали в рос. ун-тах, не змогли сформулювати чітку концепцію нац. іст. процесу, натомість наук. осередок, створений М.С. Грушевським у Львові, розумів важливість такого кроку, тому багатотомна «Історія України-Руси» виводила етногенез українців як безперервний процес з IV ст. н. е. і виходила за межі, окреслені школою В.Б. Антоновича. Полеміка між дослідниками призвела до виникнення наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. нових наук. осередків – Львів. школи М.С. Грушевського, Харків. – Д.І. Багалія, Одес. – І.А. Линниченка, на базі Київ. М.В. Довнар-Запольский сформував Нову київ. школу, яка змінила тематику та методологію досліджень. Частина представників вказаних шкіл відійшли від народницької ідеології та стали реперзентантами державницької. Більшість укр. істориків кінця ХІХ – початку ХХ ст. вийшли з цієї школи, а їх учні (С.Т. Томашівський, І.П. Крип’якевич та ін.) здійснили великий внесок в укр. науку. Л-ра: Кіян О. Володимир Антонович: історик й організатор «Київської історичної школи» / НАН України; Інститут історії України. К., 2005; Кіян О. І. Ідейно-політичні та методологічні позиції Київської історичної Школи Володимира Антоновича // УІЖ. 2006. № 2; Михальченко С.И. Киевская школа в российской историографии (В.Б.Антонович, М.В.Довнар- Запольский и их ученики). М., 1997; Михальченко С.И. Киевская школа: Очерки об историках / Брянский педагогический ин-т им. И.Г.Петровского. Брянск, 1994; 150 років розвитку вітчизняної історичної науки в Київському університеті. Київ, 1993; Тарасенко О. Становлення та розвиток історичної освіти і науки у Київському університеті у 1834–1884 рр. К., 1995. 

Автор: Ю.М.Шемета

  • Останні зміни:
Повернутися до підрозділу >



Інститути, факультети

Коледжі, ліцеї

Загальноуніверси- тетські інституції

Адміністративні та фінансові підрозділи

Громадські об’єднання

Тематичні розділи