«Енциклопедія Київського університету» – науково-довідкове видання, яке має на меті всебічно охопити та інформаційно представити за персоналійним та тематичним принципами історію Київського університету від часу заснування Університету Св. Володимира до сьогодні – уже як Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Концепція «Енциклопедії Київського університету» є унікальною, оскільки вона передбачає висвітлення різнобічних аспектів його діяльності.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка – один із найстаріших і найпотужніших вищих навчальних закладів України.
Детальніше
8 листопада 1833 р. рос. імператор Микола І підтримав подання Міністра нар. освіти графа С. Уварова про засн. на базі перенесеного до Києва пол. Кременецького ліцею, Імп. ун-ту св. Володимира. 25 грудня 1833 р. цар затвердив проект статуту й штати Київ. ун-ту. 15 липня 1834 р., в день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира, відбулося урочисте відкриття ун-ту. Осн. роботу з підготовки урочистостей взяв на себе проф. всесвітньої історії Харків. ун-ту В.Цих, який тимчасово виконував обов’язки кер. київ. вишу до призначення ректора. 18 жовтня 1834 р. на посаді першого ректора ун-ту св. Володимира наказом імператора було затверджено 30-річного проф. ботаніки Моск. ун-ту, видатного вченого-енциклопедиста М.Максимовича. 28 серпня 1834 р. в Київ. ун-ті розпочалися заняття. На перший курс зарахували 62 студ. (з них – 34 католики і 28 православних). У 1834-1835 навч. р. в ун-ті було відкрито лише філософ. ф-т, який складався з двох відділень – історико-філолог. та фіз.-мат. У 1835 р. розпочалися заняття на юрид., а в 1841 р. – на мед. ф-ті, створеному на базі мед. ф-ту ліквідованого Віленського ун-ту. Серйозною проблемою для ун-ту на початку роботи була відсутність власного приміщення.
Відтак, керівництво вишу мусило протягом перших восьми років орендувати декілька приватних будівель зовсім не пристосованих для навч. процесу. Заняття, зокрема, відбувалися у двоповерховому будинку капітана Корта, що містився біля так званого «Провалля» на Печерську. 31 липня 1837 р. розпочалося будівництво гол. навч. корпусу Київ. ун-ту. Автором проекту ун-тської будівлі став проф. архітектури С.-Пб. Академії мистецтв В.Беретті. Під його безпосереднім кер. на околиці “Старого Києва» було зведено в стилі рос. класицизму ун-тський корпус. Поряд з яким проф. Е.Траутфеттер заклав ботанічний сад. Перехід ун-ту до власного великого приміщення і прийняття в 1842 р. нового ун-тського статуту дозволили серйозно розбудувати каф. систему, збільшивши кількість каф. з 20 до 37. Всупереч бажанням імп. уряду перетворити Київ. ун-т на форпост рос. самодержавства, у його стінах завжди жили і розвивалися прогресивні ідеї, базовані на найкращих зразках світової гуманіст. думки.
Протягом 1830-1860-х рр. Київ. ун-т був одним із центрів польськ. нац.-дем. руху, а в 1845-1847 рр. в ун-ті розгорнуло свою діяльність Кирило-Мефодіївське братство. Засн. і автор програмних творів братства видатний історик М.Костомаров очолював ун-тську каф. Рос. історії, а ідейний натхненник кирило-мефодіївців, геніальний поет Т.Шевченко працював співроб. Археограф. комісії, яка знаходилася в ун-тському будинку, одночасно перебуваючи на посаді вчителя малювання ун-ту. З Київ. ун-том тісно пов’язаний укр. громадівський рух, більшість діячів якого були виклад. і студ. ун-ту. Після проведення в Рос. імперії ліберальних реформ 1860-х рр. і запровадження у 1863 р. нового ун-тського статуту в Київ. ун-ті відбулося посилення наук.-пед. діяльності. В цей час було розширено автономні права вишу, відкрито 15 нових каф. (чисельність яких зросла з 37 до 52), збільшено кількість виклад. і студ. На роботу до Києва запросили 90 нових виклад. з рос. і європ. ун-тів, на каф. почали залишати талановитих студ. для підготовки до проф. звань. Завдяки реформам Київ. ун-т до кінця ХІХ ст. перетворився на потужний навч.-освітній центр загальноєвроп. значення. Чисельність студ. у 1830-1840-х рр., в середньому, становила 500 осіб (переважно поляків), 1883 р. – 1700 (гол. чином українців і росіян), 1913 р. – 5000 студ. На цей час в ун-ті працювало 160 проф. та доц. При ун-ті налічувалося 45 навч.-допоміжних установ: 2 бібліотеки (наук. і студ.), 2 обсерваторії (астроном. і метеоролог.), бот. сад, 4 ф-тські клініки, 3 госпітальні клініки, 2 клінічні відділення при міській лікарні, анатом. театр, 9 лаб. і 21 кабінет. Поряд з повсякденною роботою на каф. і в аудиторіях виклад. та студ. ун-ту були організаторами й активними учасниками низки всесвітньо відомих наук. тов-в: дослідників природи, хірург., фіз.-мат., хім., іст. (Нестора-літописця) тощо. Наук. діяльність проф. ун-ту відбувалася в тісному контакті із зарубіжними наук. центрами та видатними вченими світу.
Широко практикувалися закордонні наук. відрядження, публікації праць в іноземних журналах тощо. Однією з форм культурних зв’язків було обрання видатних учених і діячів культури почесними членами ун-ту. Це зокрема: медик М.Петтенкофер, історик Л.фон Ранке, письменник І.Тургенєв, хімік Д.Мендєлєєв, мікробіолог І.Мечніков та ін. Під час першої рос. революції укр. інтелігенція підняла проблему україніз. вищої освіти в регіоні. 20 квітня 1906 р. представники укр. громадянства м. Чернігова (Д.Яворський, М.Коцюбинський, М.Федченко, Л.Шрамченко та ін.) поставили питання про відкриття в Київ. ун-ті каф.: “укр. мови, л-ри, іст., етнограф. і права звичаєвого, з викладами тих предметів на укр. же мові». 22 травня 1906 р. проф. В.Перетц і Г.Павлуцький підписали подання до деканату іст.-філолог. ф-ту у якому обґрунтували необхідність відкриття україноз. каф. На підтримку засн. україноз. каф. у Київ. ун-ті виступили укр. громадські та культурні діячі – І.Липа, С.Петлюра, Д.Дорошенко, Б.Грінченко, О.Лотоцький, М.Грушевський, С.Єфремов та ін. 27 листопада 1906 р. студ.-українці передали до Ради ун-ту заяву з проханням відкрити україноз. каф. Під заявою поставили свої підписи 1430 студ. Однак різко проти цієї ідеї виступив ректор М.Цитович, реакційно налаштована частина професури й кер. імп. Мін-ва нар. освіти. За власною ініціативою, проф. А.Лобода й В.Перетц у 1907 р. розпочали викладання в ун-ті укр. літ-ри, однак невдовзі “крамольний експеримент» було заборонено. Перша світова війна серйозно дезорганізувала освітній процес. Чимало студ. опинилися в діючій армії, мед. клініки ун-ту були перетворені на військові шпиталі, а частина лаб., у зв’язку із можливою загрозою окупації Києва нім. та австр.-угор. військами, евакуйована в глиб імперії до м. Саратова. Тільки восени 1916 р., після стабілізації фронту, ун-т повернувся до Києва. Переїзди завдали серйозних збитків лаб., кабінетам і муз. колекціям ун-ту. У такому стані Київ. ун-т застав добу революцій, які в Україні вилилися в боротьбу за культурне та нац. відродження і створення власної незалежної держави. Після ліквідації самодержавства, наполегливі вимоги укр. студ. і виклад. пов’язані з відкриттям україноз. каф. і запровадженням укр. мови викладання, змусили нову владу в Петрограді піти на окремі поступки. 27 червня 1917 р. Мін-во нар. освіти розробило положення про відкриття в ун-ті св. Володимира чотирьох україноз. каф.: укр. мови, літ-ри, іст. та іст. західно-руського права. 5 вересня 1917 р. відповідне подання мін-во спрямувало Тимчасовому урядові. 19 вересня 1917 р. уряд прийняв постанову про створення вище перерахованих каф. у Київ. ун-ті. 30 вересня 1917 р. кер. ун-ту розпорядилося протягом трьох місяців провести підготовчу роботу й конкурс на заміщення посад для україноз. каф. Однак у січні 1918 р., коли минув тримісячний термін, політичні події, що розгорнулися в Україні, відтіснили на задній план академічні проблеми. Зі створенням в Києві Центральної Ради у березні 1917 р., десятки виклад. і сотні студ. ун-ту взяли якнайактивнішу участь у боротьбі за незалежність Батьківщини. Найбільш героїчною сторінкою цих самостійницьких змагань став подвиг студентів, здійснений під Крутами. На початку січня 1918 р., на заклик лідерів УНР понад 300 київських студ. і гімназистів об’єдналися в студентський курінь. Перша сотня добровольців (130 осіб), під командуванням сотника-студента Омельченка, вела важкі оборонні бої захищаючи 29 січня 1918 р. важливий залізничний вузол – станцію Крути на Чернігівщині і стримуючи наступ рос. більшовицьких частин на Київ. У трагічному бою під Крутами студенти втратили 12 чоловік убитими і 40 пораненими, 27 полонених студентів були закатовані червоногвардійцями. У період існування Укр. держ. Гетьмана П.Скоропадського ун-т св. Володимира отримав офіційний статус рос. ун-ту Києва. Поряд з ним у липні 1918 р. було створено Київ. укр. держ. ун-т. Після зайняття Києва більшовиками у лютому 1919 р. обидва ун-ти об’єднали в один Київ. ун-т. Остаточне встановлення рад. влади в Україні у 1920 р. позначилося широкомасштабними реформами у сфері освіти спрямованими на професіоналізацію вищої школи, ліквідацію суто теоретичної підготовки, розширення мережі та структури вишів. Оригінальна система вищої освіти створена впродовж 1920-х рр. в УСРР спиралася на т. зв. “матеріальний» підхід, що передбачав винятково практичну підготовку фахівців з чіткою професійною спрямованістю. Відтак, у 1920 р. Київ. ун-т (поряд з іншими ун-тами України) було розформовано. На базі мед. ф-ту організували окремий Мед. ін-тут, юрид. ф-т – передали Ін-тові нар. госп., з іст.-філолог., фіз.-мат.-природн. ф-тів, Київ. учительського ін-ту та Київ. вищих жіночих курсів створили Вищий ін-тут нар. освіти ім. М.Драгоманова (з 1926 р. – Київ. ін-тут нар. освіти). Завдяки цим змінам вища освіта стала доступною для найбідніших верств населення, вуз було повністю україніз. (українці становили понад 65% студентів), протягом короткого проміжку часу вдалося підготувати значну кількість кадрів для освітньої галузі й народного господарства. З іншого боку, реорганізація ун-ту призвела до розпорошення наукових сил, зниження рівня підготовки спеціалістів та скорочення фундаментальних досліджень. 1 січня 1933 р. в Україні поновили роботу ун-тів, серед яких був і Київ. держ. ун-т. У 1934 р. відзначався 100-річний ювілей ун-ту, що сприяло поліпшенню його навч. і наук. роботи. У складі ун-ту створювалися нові ф-ти. На 1938 р. їх було вже вісім: фіз.-мат., іст., філол., хім., геол.-геогр., біол., юрид. та інозем. мов. У березні 1939 р., на честь 125-річчя з дня народження Т.Шевченка, Президія Верховної Ради СРСР присвоїла його ім’я Київ. держ. ун-ту. З 1935 р. ун-т започаткував серійне видання “Наукових записок», яких протягом п’яти років вийшло 15 вип. Поряд з ними в ун-ті видавалися “Праці науково-дослідного інституту біології», “Праці зоологічного музею», “Аннали Київської астрономічної обсерваторії». У 1939 р. ун-тові передали Канівський біогеографічний заповідник, що став наук.-експер. та навч. базою для природ. ф-тів. Наступного року було зведено новий навчальний корпус, в якому розмістилися гуманіст. ф-ти (сьогодні – корпус Наукової бібліотеки імені М. Максимовича). Важкого удару ун-ту протягом 1930-1940-х рр. завдали масові репресії викладачів і студентів. Серед репресованих викладачів були вчені світового масштабу – професори М.Кравчук, М.Зеров, С.Єфремов, О.Гермайзе, А.Кримський та багато ін. Однак, попри ідеологічні обмеження та репресії, напередодні Другої світової війни Київ. ун-т був одним із найпотужніших вищих навч. закладів СРСР і посідав третє місце серед рад. ун-тів. У ньому навчалося 4 тис. студ. На 52 каф. працювало понад 300 проф., доц.., виклад., з яких було 8 академіків і 6 член-кор. АН УРСР, 24 д-ри., 65 канд. наук. Через асп-ру. ун-т готував кадри молодих спеціалістів вищої кваліфікації із 43 спеціальностей. На початку нім.-рад. війни, влітку 1941 р., Київ. ун-т пережив другу в своїй історії евакуацію. Більшість студ. пішли на фронт, а значна частина викладачів і головне ун-тське майно були вивезені до казахстан. м. Кизил-Орди, де частина студ. і виклад. навчалися та працювали разом з колегами із Харків. Держ. ун-ту в складі Об’єднаного укр. держ. ун-ту. Одночасно з цим мали місце спроби налагодити роботу ун-ту і в окупованому нацистами Києві, однак невдовзі гітлерівці зачинили ун-т, багатьох викладачів репресували, а студентів забрали на примусові роботи до рейху. Під час боїв за Київ у жовтні-листопаді 1943 р. ун-т зазнав непоправних руйнувань і втрат. Було серйозно пошкоджено головний навчальний корпус, розграбовано гітлерівцями б-ку, музейні колекції, лабораторії. Тільки вартість втраченого лаб. обладнання сягнула 50 млн. крб. Незважаючи на колосальні збитки, впродовж повоєнних десятиліть головному вишу України вдалося не лише відновити втрачений потенціал, але й серйозно його посилити.
Одразу ж після визволення Києва почалося відродження ун-ту. Студенти та викладачі своїми власними силами відбудували гуманіст. та хім. корпуси, і вже 15 січня 1944 р. відновилися заняття на старших курсах, а з 1 лютого – і на першому. Влітку 1944 р. із Кзил-Орди повернулася київ. група Об’єднаного укр. держ. ун-ту в складі 146 студ., 3 проф., 7 доц. і 11 викл. У 1944-1945 навчальному р. до ун-ту було зараховано майже 1,5 тис. юнаків і дівчат, а через рік до них приєдналося ще 2 тис. студ. Вдалося відновити роботу 80 каф., на яких працювало 290 проф., доц. і викл. У 1946 р. в ун-ті налічувалося понад 3800 сту., було 357 проф. і викл. На кінець 1940-х рр. ун-т за обсягом роботи досягнув довоєнного рівня. Особливо швидко почав розвиватися ун-т у 1950-х рр. До 1958 р. в Київ. держ ун-ті вже діяло 11 ф-тів і навчалося близько 10 тис. студ. Протягом 1959-84 рр. ун-т підготував 70 тис. фахівців для різних галузей нар. госп., науки, освіти і культури. За роки існування Київ. ун-ту в ньому працювали сотні видатних науковців серед яких – історики й філологи: М. Максимович, В. Цих, Ф. Домбровський, І. Нейкірх, М. Костомаров, П. Павлов, В. Антонович, В. Іконніков, І. Лучицький, М. Драгоманов, В. Перетц, М. Довнар-Запольський, М. Дашкевич, А. Лобода, Ф. Вовк, Ф. Фортинський, Ю. Кулаковський, С. Єфремов, А. Кримський, О. Гермайзе, Є. Тарле, Н. Полонська-Василенко, О. Оглоблін; філософи: О. Новицький, О. Гіляров, Г. Челпанов, В. Шинкарук; юристи: К. Неволін, М. Іванішев, М. Владимирський-Буданов, О. Кістяківський; економісти: Г. Сидоренко, М. Зібер, М. Яснопольський, П. Кованько; математики та механіки: І. Рахманінов, М. Ващенко-Захарченко, П. Ромер, В. Єрмаков, Д. Граве, О. Шмідт, Б. Букрєєв, Г. Пфейфер, Г. Суслов, П. Воронець, М. Боголюбов; фізики: М. Авенаріус, М. Шіллер, Й. Косоногов; хіміки: Г.Фонберг, М. Бунге, С. Реформатський, А. Бабко, А. Голуб, А. Пилипенко, А. Кіпріяно; геологи: К. Феофілактов, В. Чирвинський, М. Андрусов, П. Тутковський, В. Тарасенко; ботаніки: В. Бессер, Е. Траутфеттер, О. Рогович, І. Шмальгаузен, С. Навашин, К. Пурієвич, О. Фомін, Й. Баранецький, М. Холодний, Н. Корнюшенко, Д. Зеров, О. Липа; зоологи: К. Кесслер, О. Ковалевський, О. Северцов, О. Коротнєв, С. Кушакевич, Л. Шелюжко, Б. Мазурмович; біохімік О. Палладін; медики: В. Караваєв, О. Вальтер, В. Бец, М. Скліфосовський, Ф. Яновський, В. Образцов, В. Чаговець, М. Стражеско та інші визначні вчені. У різні часи Київ. ун-т очолювали ректори: М. Максимович (1834-1835), В. Цих (1836-1837), К. Неволін (1837-1843), В. Федоров (1843-1847), Е. Траутфеттер (1847-1859), М. Бунге (1859-1862; 1871-1875; 1878-1880), М. Іванішев (1862-1865), К. Мітюков (1865), О. Матвєєв (1865-1871; 1875-1878), К. Феофілактов (1880-1881), І. Рахманінов (1881-1883), М. Рененкампф (1883-1890), Ф. Фортинський (1890-1902), М. Бобрицький (1903-1905), М. Цитович (1905-1917), Г. Де-Метц (1917), О. Садовень (1917-1918), Є. Спекторський (1918-1919), Д. Мельников (1933-1934), М. Кушнарьов (1935-1936), Ф. Зюльков (1936), І. Давидов (1937), М. Чупис (1937-1938), О. Русько (1938-1944), К. Штепа (1941-1942, в окупованому Києві), В. Бондарчук (1944-1951), О. Голик (1951-1955), І. Швець (1955-1969), М. Білий (1970-1985), В.Скопенко (1985-2008). З 2008 р. Київ. ун-т очолює ректор Л.Губерський, академік НАН України та АПН України, д-р філос. наук, проф.
Сьогодні на 16 ф-тах і в 7 навч. ін.-тах ун-ту ведеться підготовка за 75 спеціальностями та 157 спеціалізаціями на яких навчається майже 26 тис. студ. В ун-ті працює понад 3 тис. фахівців, 83% з яких мають вчені ступені й наук. звання, серед них – 30 академіків і член-кор. НАН України та галузевих держ. академій наук, 525 проф. і понад 1294 доц. та канд. наук. При ун-ті функціонує Центр забезпечення та підготовки іноземних громадян, 2 коледжі, Український фіз.-мат. ліцей. За свою історію Київ. ун-т підготував 230 тис. фахівців, з яких 33 тис. стали канд. і д-рів. наук. Київ. ун-т є важливим центром підготовки й атестації наук.-пед. кадрів вищої кваліфікації. В ун-ті працює 45 спец. рад для захисту д-рські. і канд. дис., на яких захищаються праці за 124 наук. спеціальностями. При Київ. ун-ті є низка допоміжних закладів: Астроном. обсерват., Кримська астроном. обсерват., Ботаніч. сад імені академіка О. Фоміна, Наукова б-ка імені М. Максимовича, Канівський заповідник, наук.-досл. ін.-т фізіології, лабораторії, видавничо-поліграфічний та інформ.-обчислювальний центр, центр українознавства тощо. Л-ра: Биографический словарь профессоров и преподавателей имп. Университета Св. Владимира (1834–1884) / Под ред. В.С. Иконникова. К., 1884; Владимирский-Буданов М. История имп. университета Св. Владимира. В 2-х т. К., 1884; Історія Київського університету, 1834–1959 / За ред. О.З. Жмудського. К., 1959; З іменем Святого Володимира. Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників. У 2-х кн. Упорядники: В.І. Ульяновський, В.А. Короткий. К., 1994; Alma Mater. Університет Св. Володимира напередодні та в добу Української революції 1917–1920. Матеріали, документи, спогади. В 2-х кн. Упорядники: В.І. Ульяновський, В.А. Короткий. К., 2000; Нариси історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка / В.В. Різун, М.С. Тимошик, А.Є. Конверський та ін. К., 2004.; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Імена славних сучасників. К., 2004. В.Ф. Колесник, І.К. Патриляк